Дожили, - стали Господа ділить.
Не те, щоб ближче хрест його їм став чи слово.
Та от знайшовся блазень - кинув клич.
Що треба тіло поділить хрестово.
То, видно, є такі лукавії часи.
Коли сказав брат брату це - моє, і це - моє.
І хрест на грудях - палицей стає.
І б’є у груди брата.
І кожний знає істинні слова,
В яких ні слова, ні Хреста - нема.
Ну а від них - лиш злість і жага крові.
Ще вчора - відрікались.
Нині - ділим купола.
Аж Матір Божа - корчиться від болю.
Великий мій нарід - ще є толпою.
Я знаю так -
Ще вчора, завтра, нині -
Я завжди радий істинній людині.
В якої слово - слово, діло - діло.
В якої не смердить ані душа, ні тіло
Гординею, захланством та брехнею.
На світі зле твориться під "Амінь"
З часів ще тих, коли лукавий змій
Спокусой Єви вивів людство з раю.
Укусом Єви вивів людство з раю.
З любові брата вбив недобрий Каїн.
З любові брата вбив недобрий Каїн.
В гордині люди насміхались з Ноя.
За що Господь їм відпускав гріхи
Пекельною водою.
А з часом в Римі - відпускали гріх за гроші...
А ми тут поділились на гожих та негожих,
І - б’ємось. І - б’ємось. І - б’ємось.
Я знаю так -
Хто перед сном
Промямлимть тупо "Отче наш",
Той - грішник може більший того,
Хто ще не молився.
Приймаю всіх, ведучих та заблудших!
Та від їх справ я осторонь стою.
Багатий я віршем, в боях не дужий.
Любов’ю до ближнього,
Любов’ю до ближнього -
На тім стою.
Стою я осторонь, чи дійсно не потрібні
Ці болі роз віршовані мої...
Стояв, дивився - поки не второпав.
Народ - осліп, оглух, сп’янів.
От срамних діл, та от речей солодких.
І кресла позолотих куполів -
Ступенями стають до теплих крісел!
Боже! Дай розуму.
Відведи своїх синів
От їх злих справ, та от їх діл не божих.
Я знаю так -
Моїм є те, що в мені та на мені!
Тому цих днів я не сприймаю нині.
Тому я в тузі, в болі.
В цій лихій годині.
Бо знаю так -
Моїм є те -
Що в мені та на мені.