Село порожнє, як музейна плаха
Ані шелест і певно через те
Замислилася чорно-біла птаха
Над золотим краплинкою-яйцем
Не треба забувати про озони
Про гори, ріки жита, срібний дзвін
Ніколи омертвілі зони
Нащадкам не лишати своїм
Душі, заячі душі
Страх невгамовно
В саркофазі тіл
Не прихованна плоть
Що для живих
Грати в ігри зі смертю
Бетонна гробниця
Чадіє тепер
Село ще нове, але вже кладовище
Весільні столи лиже пустка німа
Досада за вією лютою свище
До неба знедолені крила здійма
Як мати чорнобильська руки простерла
До рідного дому крізь атомний пил
Немає зовсім в неї страху померти
Лиш тільки отут біля отчих могил
І де їй ту силу й розраду дістати
Щоб рану загоїть пекучу, як сіль
Чорнобильська мати, чорнобильська мати
В моєї країни і совість, і біль
Совість і біль, совість і біль
Село ще нове, а вже кладовище
Совість і біль, совість і біль
Досада завією лютою свище
Совість і біль, совість і біль