Тобі понад сімсот, але з тобою всі на "ти",
Хоч від Данила корені ти маєш.
Гілки дерев через шибки зовуть до тебе йти.
За мить я в капелюсі – накрапає.
Так під дощем водив по вулицях старих церков,
На Личаківку, де Франкова глиба.
Івасюка завмер, застиг тут спів серед хрестів.
Історія в граніті дощем вмита.
Приспів 1:
Одна без парасолі лиш бруківка.
Обнялася з дощем неначе дівка.
Та Львів мовчить, хоч дехто дорікає:
"Вони голубляться, а хтось до нитки промокає".
Високий замок і Шевченків гай зелений знов.
У Стрийськім парку лебедів домівка.
Поміж двома зашпорталась, зашпорталась любов –
То дощ підгледів – захотілось до бруківки.
На площі Ринок влада засідає котрий рік.
Десь по підвалах розбрелись кав’ярні.
А в переходах чиясь мати просить, щоб дотягти вік.
Змішалось все у стукоті трамвайнім.
Приспів 2:
Одна без парасолі лиш бруківка.
Обнялася з дощем неначе дівка.
Та Львів мовчить, хоч дехто дорікає:
"Одні голубляться, а хтось життя це проклинає".
В камінні – ти один, а от в житті такий як всі.
Кохання й зрада, хтось когось не чує.
Добро наче в тюрмі, ніби воли ідуть в ярмі,
А підле зло цвіте і не дармує.
Тобі понад сімсот, але з тобою всі на "ти",
Хоч від Данила корені ти маєш.
Пройдуть і ці дощі, настануть дні й такі роки,
На котрі кожен житель твій чекає.
Приспів 1