(Гр. Чубай)
Можна вже певен час
Видимість усипе від смерті рятувати
Так мертве сонце дивиться у зелену воду
І слухає шелест її як свій
Але все що видиме мертве
І чим видиміше тим мертвіше
То що ж робити тоді як стане
Явою манливість всіх свічад
Ще можна вдати із себе заблуканого
Зкласти багаття споминів
І при ньому про все що довкола
Гадати як про заблукане
Та не вогонь прийде до диму
Як додому попіл до землі
Як додому прийде
Смерть до тебе
А ще можна до тих пятнадцяти жінок
Котрі щовечора прогулюються берегом
Довго довго кричати мамо
Але кожна з них про іншу думає
Жодна з них не озирнеться