Що ж ти, мила, не стаєш, чом ховаєш очі,
Чи мене на впізнаєш, чи впізнать не хочеш?
Чи без тебе за сім літ щось мене змінило,
Чи забула, як колись ти мене любила.
Видно, доля вже така, довела до краю,
Та чомусь у козака іншої немає.
Гой-я, моя мила, іншої не має.
Гой-я, моя мила, іншої не має.
Не страшні для козака ні гроза ні злива,
А страшна любов така, як і ти, зрадлива.
Вже нема чого губить, вже нема що красти.
Вже нема кого любить, вже не буде щастя.
Видно, доля вже така, довела до краю,
Та чомусь у козака іншої немає.
Гой-я, моя мила, іншої не має.
Гой-я, моя мила, іншої не має.