Пробач мене, прости,
За спалені мости,
Що так мене й не дочекалась ти.
Нічний самотній сад
Засипав листопад,
Тепер дороги не знайду назад.
А в пам’яті моїй,
Як невгамовний біль,
Прощальний і благальний погляд твій.
У мареві безсонь
Так мерехтить вогонь,
Мов світлячок в пітьмі моїх долонь.
В моєму вічному полоні,
Ти — світлячок в моїх долонях.
У відчаю на дні
Він не погасне, ні —
Та на світанку зникне вдалині.
Струмок нічних думок,
Хвилини б’ють в висок,
І десь під склом стікають, як пісок.
А промінь сонця враз
Навік розлучить нас,
Могутній і безжалісний, як час.
В моєму вічному полоні,
Ти — світлячок в моїх долонях.
У відчаю на дні
Він не погасне, ні —
Та на світанку зникне вдалині.
Пробач мене, прости,
За спалені мости,
Що так мене й не дочекалась ти…