Ти плаваєш по вулицям негоди
Серед дощу, будинків і цілунків
В кайданах кам’яних горять долоні
Ти в’язень міста і нема рятунку.
Ти просиш милості у вогкого асфальту,
Заляпаного кров’ю світлофору,
Та голосом розстроєного альту
Трамвай читає вирок наче Тору.
Чуєш, як тріснув череп москіта?
Чуєш, як тріснув череп москіта?
Ти не встиг, під’їзд напроти свиснув
Дверми у Всесвіт, повний наче ясла
На лезі ночі хижий місяць блиснув,
Твоя зоря злякалась і погасла.
Злітай у вирій, ти уже готовий
Щось зрозуміти з мови самоскида,
Що забере тебе й мене зі школи
І враз роздавить як москіта!
Чуєш, як тріснув череп москіта?
Чуєш, як тріснув череп москіта?
Чуєш, як тріснув череп москіта?
Чуєш, як тріснув череп москіта?
Чуєш, як тріснув...
Чуєш, як тріснув...
Чуєш, як тріснув...
Чуєш, як тріснув...
Чуєш, як тріснув...
Чуєш, як тріснув...
Чуєш, як тріснув...