Розбий і викинь
Холодний вітер навесні
У сутінках пташиний зойк
Чомусь незатишно мені,
На шиї шовковий шнурок
Земля невпізнаних облич,
Молитва лагідної шльондри,
Земля класичних протиріч
Тремтить під мушлею ротонди.
Знайди мене серед світів,
не відставай, я майже поруч.
Там, на бекеті моїх снів
Горить багаття, так, праворуч.
Заходь, сідай, ковток вина
Тебе поверне у реальність.
Ти маєш випити до дна
Свою земну елементарність.
Розбий і викинь світ старий!
Життя як сон, любов як нежить.
Ніколи, чуєш, не проси,
Тут все і так тобі належить.