З ранку дощ, похмуре небо важко тисне на пітьму,
Спляче місто хворобливо прокидається від сну,
У квартирну порожнечу по стіні вповзає день,
Номерами телефонів з розмальованих шпалер.
Кілька днів, останнім часом, прилітає дивний птах,
Прилітає на світанку та чекає у пітьмах,
Чорним оком нерухомо він вдивляється крізь скло,
З підвіконня, мов комаху, розглядає у вікно.
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч знов.
Від похмурого птаха ховаюсь я знов і знов.
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч знов.
Я від клятого птаха ховаюся знов і знов.
Знову дощ, осінній вітер, відірвав останній лист.
Дивний птах на підвіконні знов сидить, мов вартовий,
Він рахує кожний подих, помічає кожен рух,
Він вичікує терпляче, мов у засідці павук.
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч знов.
Від похмурого птаха ховаюсь я знов і знов.
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч знов.
Я від клятого птаха ховаюся знов і знов.