Марно чекаєш моєї поради,
Ти є такий як є, чого ж не радий,
Куди підеш, то тобі вибирати,
Або сиди та вмикай,
Навчись забивати.
Ти ще молодий та трохи дуркуватий,
До того ж пихатий, щоб це визнавати,
Десь чув і прагнеш бути “very cool”,
Але твій „cool” насправді є стул!
Ти покажи мені те, що не бачу я,
Ти покажи мені те, що не чую я,
Ти покажи мені те, що не знаю я,
Ти поверни мені те, що розламує!
Нишпорять всі, один одного шикує,
Смердючі нікчеми, кожен з них дришпакує,
Я не встигаю за швидкістю часу,
Та хай йому біс, мені й так класно,
Будеш крутитись, щось там робити,
Ти невдаха як я, нічого з того не вийде,
Тому облиш цю гидоту, ходімо зі мною,
Горілка, ти й я, нас уже троє!
Прокидайся, біжи звідси,
Прокидайся, буде пізно!
Ти покажи мені те, що не бачу я,
Ти покажи мені те, що не чую я,
Ти покажи мені те, що не знаю я,
Ти поверни мені те, що розламує!
Якось містом тинявся та потратив у натовп,
Там щось верещав дядило мордатий,
Той жевжик тоді казав, що усі ми,
Усі ми є господнє насіння.
Та що це за фігня, яке там насіння,
Коли йду додому, хапаюсь за стіни,
Скажеш мені буває й гірше,
Дивись навколо і стане смішно.
Прокидайся, біжи звідси,
Прокидайся, буде пізно!