Плач, древнє небо,
Над мертвим полем.
Те поле всіяли ми
Кров’ю-рудою, сивим болем
Крізь наші очі
Трави проросли.
За що гинули ми,
Про те плачуть над нами грози.
Не теє небо
Плаче над нами,
А то каримо ми
За своїми синами.
Вони не мертві,
Живі-здорові,
Та немає у них
В жилах нашої крові.