Я пiшла на дно.
Надi мною свинцевi води.
Тихi привиди верб
Обмивають стежку з колiн.
Захлинулась i впала,
Як розгойданий сполох свободи.
Як з нiмоi дзвiнницi
Обрiзаний ворогом дзвiн.
Я вгрузаю в пiсок.
Може, десь там,
В часах потомних,
Хтось, колись пригадає
I тихо мене позве.
Дивнi риби i хмари,
I тiнi бикiв бетонних –
Все пливе надi мною,
Усе надi мною пливе.
Менi сниться мiй храм,
Менi сняться золоченi банi.
У високому небi
Обгорiлої вiри хрести.
Менi холодно тут,
Та, принаймнi, – нiякої тванi.
Глибина, вона що ж? –
Потойбiчна сестра висоти.
Забуваю свiй голос
I вчуся тихо конати.
Крижанiє рiка.
Вже немае нi хвилi, нi хмар…
Так зате хоч одне:
Перетлiли мої канати,
В не мої Великоднi не сiпає
Жоден дзвонар.