Ніч мовчки впала на коліна
Та й прихилилась до землі.
І я завмерла мов стеблина
Забута, згублена в імлі.
Ніч почала молитись тихо
Святити місяцем хрести.
Зганяла наче вроки лихо,
Біду благала одвести.
І проступали в травах роси,
Мов сльози… Вітер голосив.
То розплітав деревам коси,
То срібні яблука трусив.
Під ранок ніч звелась мовчазно,
Вклонилась і пішла удаль.
Була вона така нщасна,
І чорна-чорна, як печаль…