В царстві бездушному, в мороці ночі,
Де безнадія розвісила гасла.
Знала душа, що не бачили очі,
Свічка не згасла, свічка незгасла.
Жах перетворював серце на камінь,
Попіл минулого вітер розвіяв.
Долі людські обпливали свічками
Та незгасала свічка надії.
Часом до болю у чорнім полоні
Серцю хотілося світла, бувало,
Та наболілі народні долоні
Як таємницю свічку ховали.
Щоб не загубити надію даремно,
Щоб хрестоносці зловісної сили
В серці народнім ту свічку таємну
Не роздивились, не загасили.
Диво із див, що у мороці темнім,
Де панувала засліплених каста,
Біля твоїх авторів, моя земле,
Свічка не згасла, свічка не згасла.
Зараз розвиднілось в світі широкім,
Тільки я прошу вас люди, будь-ласка,
Хай і надалі небачена оком
Свічка священа світить, не згасне.