моя мила премила премила
скільки радості і неспокійного світла
ти випромінюєш це стає так помітно
коли вже несила
шукати хвилини і потім їх дарувати
від прожитих марно буває користь
якщо повернутись де колись вже була ти
а натомість
я таки зможу довідатись вірити або
знати що у світі є тільки нас двоє
читаючи з класики хіба Кобо Абе
та Кіндзабуро Ое
моя мила премила премила
заглядаєш у дзеркало в наше майбутнє
поглядом можливо трохи відсутнім
бо все набридло
білою пелюсткою квітки сакури
загубишся ти у вічності літа
коли всю темряву філософії Сартра
не прояснити
а я складаю свої думки в орігамі
вони перестають поміщатись в кишені
життя вимальовується як орнамент
і справа не в мені
моя мила премила премила
моя мила премила премила
моя мила премила премила