Так просто – квіти і вино,
І теплий дощ – весняне диво
Мені нагадує давно
Забуте вже і неважливе –
Ваш погляд, квіти і весну
Заплачу я не перед Вами:
Ви тут, зі мною, – я живу
І чесно граю світську даму.
Та вечір підганяє Вас,
І вже пора – шумлять дерева.
Так вміло й щиро водночас
Ви світського зіграли лева!
Ви ще приходили не раз.
Був запах кави і жалю,
І розлучав нас ворог – час
Без поцілунків і „люблю”,
І сподівалась я дарма,
Що мріями загою рану...
Та марно: закінчилась гра,
І тихо плаче „світська дама”.