Мужчини в сірих пальтах із кишень виймають зорі.
І платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
Колишиться шофер у сонній лімузині.
У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись
Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,
Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком
Прощається з сестрою, що у зореколі їй не сяяти.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
Колишиться шофер у сонній лімузині.
Крива ліхтарня-квітка зламана і попіл снігу,
І світло-лій зелений, з дзбанка ночі в сутінь литий,
Круті і темні сходи, плащ дірявий, крапля сміху
Заблукана і місяць-білий птах натхнення злого,
Й шовкова куля горлорізів мрійних в тінях скритих,
Що, може, мов струни, колись торкнеться серця твого.
Торкнеться й поцілує гордо й ніжно, і навіки.
Закриє очі сплющені, немов сестра остання.
Мужчини в сірих пальтах із кишень виймають зорі
І платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
Колишиться шофер у сонній лімузині.