Що не так тепер, як стародавно -
Похилилося, посмутилося?..
Що знання пращурів загублено;
Що Братерство кровне забулося?..
Ой, уся правда тепер пропала,
Правда пропала, кривда постала!..
Небо хмарами понасунулося
Над степами й лісами понахмурилося...
Діди-Прадіди з неба зорями
Дивляться та дивуються:
Роси сплять - непритомнії,
Сплять, не бачать лихо, що коїться!
Кургани й Кромлехи - порозорені;
Священні гаї - вирубані;
Казки - забуті; руни - загублені;
Сонця знаки та зброя - заборонені...
Ллються сльозами ріки мертвії
Та земля лежить, наче спалена;
Вікна й двері в хатках позачинені -
Всі замки та засови задвинуті...
Та у Кузні хтось грима молотом
Духу - сталь кує з крові єдності...
Ранок йде - Русь прокидається!
Молот Духу б’є - не спиняється...
Єдність Крові - запорукою
Нашим Воям знову станеться;
Тож не спав коваль у ночі лихій -
Громом клявся він, що прокинуться!